Останніми роками виникла нова хвиля художнього активізму у відповідь на посилення позицій авторитарного неолібералізму. Втім, активістські практики у мистецькому полі існують значно довше. Як стверджує Олівер Мархарт, у мистецтві завжди існувала підводна течія активізму. У цій лекції він простежує траєкторії художнього активізму в театрі, танці, перформансі та публічному мистецтві, а також досліджує політичний потенціал урбанізму, кураторства та «бієнале спротиву». У такий спосіб постає конфліктна естетика, яка не підпорядковується традиційним підходам художньої сфери та активізує політичний потенціал мистецької практики.

Лекція відбудеться англійською мовою.

Олівер Мархарт (1968 р.н.) – політичний теоретик і філософ. Наразі є професором політичної теорії у Віденському університеті. У 2001-2006 рр. був науковим асистентом в Інституті медіадосліджень при Базельському університеті. У 2006-2012 рр. працював професором на факультеті соціології в Університеті Люцерна. У 2012-2016 рр. був професором соціології у Дюссельдорфській академії мистецтв. У 2013 році працював старшим науковим співробітником в Міжнародному дослідницькому центрі культурних студій (IFK) у Відні. Автор книжок Post-foundational Political Thought: Political Difference in Nancy, Lefort, Badiou and Laclau (2007), Thinking Antagonism: Political Ontology after Laclau (2018), Conflictual Aesthetics: Artistic Activism and the Public Sphere (2019); зараз працює над книгою Post-foundational Theories of Democracy: Reclaiming Freedom, Equality, Solidarity.

Після арабських революцій 2011 року панує божевілля. Несправджені надії, розділені суспільства, посилення прикордонного контролю і технологій стеження, розквіт авторитарних спокус – у Європі, на Ближньому Сході та в інших куточках світу. Арабські революції 2011 року позначають завершення тенденцій, пов’язаних із сучасними й універсальними традиціями емансипації, а також початок їхніх протилежностей. Тріщини у розмежуванні між Європою та її Сходом з’явилися відтоді, як стала очевидною східно-західна шизофренія. Є численні приклади: у 1930-х і 40-х роках, поки Європа потерпала від фашизму і націонал-соціалізму в Німеччині, біженці з Європи шукали прихисток у країнах Сходу: в Марокко, Сирії, Єгипті, Ірані, Туреччині. Єгипетські сюрреалісти в 1939 році проголосили, що «Схід став на захист західної культури», і розпочали боротьбу проти «безмежної імперії стін» (Жорж Хенеїн).

Починаючи з 1987-1993 років, нове покоління митців, письменників, вчених та активістів у країнах східного Середземномор’я почало проголошувати нові ідеї щодо позиції індивіда в суспільстві, значення й практичного втілення громадянства та взаємин зі світом. Американське вторгнення в Ірак, наслідки деструктивної і неуспішної внутрішньої й зовнішньої колоніальної політики, а також численні протестні рухи в усьому арабському світі, як от перша палестинська інтифада чи страйки в туніському місті Ґафза і в єгипетському місті Ель-Махалла-ель-Кубра, похитнули місцеві канони, ауру націоналізму й ідентитаризму, і породили нові способи мирного спротиву запереченню прав, авторитарним політикам та ідеологіям, продовженню колоніальних традицій.

Цей рух, хай який він значущий чи незначущий у світлі нинішньої руйнації, досяг свого піку, але не завершився під час арабських революцій, – він досі триває. Він не обмежується арабським світом чи Близьким Сходом, але пов’язаний спільними ідеями, солідарностями й технологіями по різні боки територіальних, національних і мовних кордонів. Ця панельна дискусія, в межах якої виступатимуть науковці із Єгипту, Лівану та Сирії, буде присвячена історіям ідеологічних депортацій, продовженню колоніальних режимів на постколоніальних територіях, наративам про конфлікти, втечу і перетин кордонів, питанням божевілля, гендеру та суспільства, а також поняттям кризи, солідарності та емпатії безвідносно до кордону, що розділяє Європу і Схід.
Модератор: Жорж Халіль

«Александрія – Одеса: революційні стежки і зв’язки» (Рім Наґіб)

У роки після революції 1905 року деякі соціалісти й анархо-синдикалісти з Росії знайшли прихисток в Александрії, особливо моряки, які займалися організацією важливих страйків в Одеському порті. Вони продовжували організовувати протести і поширювати радикальні ідеї серед моряків на бортах російських суден, що проходили через Александрійський порт. Коли у 1907 році, а згодом знов у 1913-му, російський консул в Александрії заручився підтримкою британської колоніальної влади, щоб заарештувати революційних активістів з Росії і повернути їх на батьківщину, де на них чекатиме суд і ймовірна страта, в Александрії вибухнули протести. Протестувальники, серед яких були представники різних національностей та етнічних груп, намагалися запобігти екстрадиції і вимагали право на притулок для політичних біженців у колоніальному портовому місті, але британська влада наполягала, що колоніальні території не можуть бути притулком для політичних біженців, і екстрадицію все ж було здійснено.

Рім Наґіб розповість про російських революціонерів в Александрії, їхню репатріацію, а також міжетнічну солідарність, проявлену у спробах запобігти їхній екстрадиції. У цій історії привертає увагу рухлива природа радикальних ідей та активізму в Середземномор’ї та Чорноморському регіоні, а також транснаціональність і взаємність революційних впливів у роки перед революцією 1917 року. У цих подіях також можна простежити важливі свідчення того, як режим колоніального розмаїття сформував практики сучасної національної держави – як у Європі, так і в колоніях.

«Контактні зони, перетини кордонів, лінії розмежування: зображення біженця у графічних оповідях» (Раша Чатта)

Недавні і давніші хвилі міграційних «криз» були детально описані і задокументовані у різноманітних медіа – від сенсаційної журналістики до більш глибоких і різнобічних досліджень. Ця доповідь буде присвячена появі і розвитку менш відомого популярного субжанру – графічної оповіді про біженців, на прикладі якого Раша Чатта досліджує, як конфлікт, перетин кордону і пошук притулку зображуються у формі розповіді з перших вуст, часто у складний і проблематизований спосіб. У презентації йтиметься про те, як ці візуальні оповіді, що з’являються в контексті минулих та сучасних воєн і міграцій, вплітаються у нинішні дискусії про міграцію в Європі, та як форма цього конкретного субжанру сприяє проговоренню особистої позиції та унікального досвіду.

«Пацієнтки інституційної психіатрії: божевілля, гендер і суспільство в Лівані» (Ламія Моґні)

Ламія Моґні вивчає історію насильства і соціальні трансформації у Лівані крізь призму розвитку сучасної психіатрії та її владних практик. Вона розглядає історію однієї пацієнтки ліванської психіатричної лікарні, Ходи, яка поступила туди на початку 1950-х з діагнозом «німфоманія та шизофренія». Дослідниця пропонує три різних погляди на Ходу: один – на підставі її клінічної історії, інший – на основі її листів, і третій – у контексті історій інших пацієнток психіатричних установ Лівану. Ці три історії Ходи дають комплексне уявлення про культурний авторитет психіатрії в Лівані, її різноманітні реформи, а також регулювання сексуальності, родинних зв’язків і гендеру.

«Криза на кордоні: про емпатію та страх міграції» (Валід ель-Хурі)

Ця доповідь пропонує альтернативні прочитання поняття «кризи» в контексті емпатії, кордонів та нерівномірного розподілу багатства і ресурсів у капіталістичних системах. Що виявляє поняття «кризи», якщо розглядати його крізь призму так званої «міграційної кризи»? Чому «кризу» часто уявляють, виробляють, переживають і бояться під час і після масових повстань? Чи можна реабілітувати мову «кризи», чи вона засадничо згубна для будь-якого аналізу політичних і соціальних явищ?

Подія відбудеться англійською мовою.

Олівер Мархарт (1968 р.н.) – політичний теоретик і філософ. Наразі є професором політичної теорії у Віденському університеті. У 2001-2006 рр. був науковим асистентом в Інституті медіадосліджень при Базельському університеті. У 2006-2012 рр. працював професором на факультеті соціології в Університеті Люцерна. У 2012-2016 рр. був професором соціології у Дюссельдорфській академії мистецтв. У 2013 році працював старшим науковим співробітником в Міжнародному дослідницькому центрі культурних студій (IFK) у Відні. Автор книжок Post-foundational Political Thought: Political Difference in Nancy, Lefort, Badiou and Laclau (2007), Thinking Antagonism: Political Ontology after Laclau (2018), Conflictual Aesthetics: Artistic Activism and the Public Sphere (2019); зараз працює над книгою Post-foundational Theories of Democracy: Reclaiming Freedom, Equality, Solidarity.

Презентація сформована на основі низки дискусій навколо широкого явища інтерпретації даних у контексті їхньої соніфікації. Буде зроблено стислий огляд наявних прикладів соніфікації даних у науці й мистецтві через представлення звукових фрагментів, які дадуть змогу зрозуміти, чого можна очікувати від цієї практики. Також ми зупинимося на конкретному прикладі соніфікації даних для моніторингу мережевої безпеки та загалом у технологіях спостереження. Наприкінці семінару ми спробуємо видобути первісний звук – те, що майбутні археологи виявлять у наших даних, – застосовуючи мову програмування SuperCollider для соніфікації даних у мистецький спосіб.

Подія відбудеться англійською мовою.

Після семінару відбудеться воркшоп, присвячений мові програмування SuperCollider, де учасники/ці зможуть поекспериментувати з практикою соніфікації. SuperCollider – це віртуальне середовище з безкоштовним доступом і відкритим кодом. Воркшоп має на меті дати учасникам/цям базове розуміння основних понять і навчити їх повторно використовувати приклади, знайдені в онлайн-спільноті SuperCollider. Просимо учасників/ць воркшопу принести з собою комп’ютер (Linux, MacOS, Windows) зі встановленим програмним забезпеченням, яке можна завантажити на цій сторінці: supercollider.github.io/download.


О 21:00 прозвучить «Чорна хмара» -  Оригінальна композиція у живому виконанні електроакустичного джаз-дуету INFLUUT (Нат Сілія — саксофон, Даніель Машковіч — електроніка) (Швейцарія)

Цей опен-кол — інтерактивна спроба осмислити статус наших точок зору сьогодні. Яка цінність наших думок у добу всюдисущої комунікації, а також її симуляції та маніпулятивності? Шляхом інтерактивних інсталяцій та дивних перформансів колектив Studio Lajf пропонує поміркувати над щоденними викликами висловлювання точок зору та заохочує підходити до цих ситуацій з активної позиції — навіть якщо це означає нічого не робити або вдаватися до дадаїзму! Учасників/ць запрошують ділитися своїми думками у різний спосіб та долучитися до експериментальної музичної імпровізації. Особисті позиції, переконання та досвіди, а також безпосередні дії усіх залучених, стають частиною спонтанного маніфесту глядачів.

Подія відбудеться англійською мовою.

Внаслідок теоретичних і технічних проривів у сфері точних і природничих наук, а також їхнього просочення в гуманітарні науки, ми все частіше стикаємося зі спробами «доповнити» чи навіть замінити філософію науково-технологічним знанням. В цьому контексті критика кібернетики і технічного есенціалізму, розроблена радянським філософом Евальдом Ільєнковим у його памфлеті «Таємниця чорного ящика», написаному в 1960-х, є особливо актуальною. Попри певну наївність у запереченні технологічного есенціалізму, цей текст, тим не менш, вдало демонструє принципові гносеологічні та епістемологічні похибки у спробах замістити філософію наукою. Відстоювання Ільєнковим філософської гносеології та діалектичної логіки стало ще важливішим у контексті сучасних дискусій про автоматизовану раціональність як істинну сферу думки. 

Якщо в когнітивізмі (Т. Метцинґер, Е. Томпсон) філософія вважалася рудиментарною мисленнєвою практикою, то сучасні дослідження у галузі штучного інтелекту й обчислювальної техніки (Л. Парісі, Р. Неґарестані) закликають повернутися до філософської думки, але застосовувати її лише до обчислювальних процесів. Саме в цьому світлі нам може бути корисно повернутися до сатиричного памфлета Ільєнкова «Таємниця чорного ящика» як важливого діагностичного тексту про те, чому технології та наукові дані не можуть ані витіснити філософську думку, ані замінити її.

Лекція відбудеться російською мовою.