Як ми розуміємо наслідки відносин між токсичним контентом і нашими емоціями? У перформансі «Час не чує, але він чекає на нас. On the nth Ground of the 6th Ocean: Ocean-Sensing Practices» Кірілл Савченков розглядає процес появи вікарної травми як наслідок використання селективного терору і поширення інформації про нього. Глибокий вплив досвіду свідків в океані даних соціальних і цифрових медіа якісно змінив роль розладу в повсякденності. Псевдоморфізм військового і цивільного залучив емоції як інструмент інформаційного нерегулярного конфлікту, в якому вже політика є продовженням війни, а не навпаки. Савченков звертається до розміщених у соціальних медіа текстів зі спогадами жертв катувань і свавілля виконавчої влади, а також до поеми Вільяма Тернера, що була розміщена поряд із його картиною «Невільницьке судно» (1840) і присвячена різанині на рабовласницькому кораблі «Зонг» у 1781 році. Мовлення перформера у діалозі з маятником Фуко в бібліотеці КПІ – маркера, що демонструє обертання планети, – є актом свідчення минулого, але нескінченно згадуваного досвіду.








Кірілл Савченков (*1987, Москва) працює з різними медіа, зокрема перформансом, інсталяцією і відео. З 2013 року викладає у Школі Родченка. У 2019 році був учасником виставки «Час, уперед!» (куратори Омар Холеф і Марія Крамар) у просторі V-A-C Zattere (Венеція). Брав участь у 12-й Бієнале у Кванджу, а також в основному і паралельному проектах 4-ї Уральської індустріальної бієнале. 2017 року відбулась його персональна виставка Office of Sensitive Activities / Applications Group за підтримки фонду V-A-C у Московському музеї сучасного мистецтва. У 2016 році реалізував проект «Музей скейтбордингу» в галереї Calvert22 (Лондон). Савченков став лауреатом премії «Інновація» в номінації «Нова генерація» і стипендіатом грантової програми підтримки художників Музею сучасного мистецтва «Гараж».